Володимир Семиноженко: Потрібно жити своїм розумом, будувати країну виходячи із власних інтересівМи не були готові до асоціації в 2013 році і так само не готові до неї сьогодні. Сергій Лівенцов:«НОВА ПОЛІТИКА» завжди відкрита до діалогу
ГоловнаГлавная
Регiональнi організацiї

Пошук

Теги

Пряма мова

Версія для друку 12 квітня 2010

Володимир Семиноженко: Зараз для нас основна аксіома – це толерантність.

Зараз для нас основна  аксіома – це толерантність.

Віце-прем’єр-міністр Володимир Семиноженко є одним з найбільш публічно активних членів уряду Миколи Азарова. Що не може так чи інакше не відображатися на його реноме. Сьогодні Семиноженка здебільшого згадують через його участь у програмі «Шустер Live», де телеаудиторія більшістю голосів висловилась за союз України, Росії і Білорусі.


"Українське суспільство бажає тісних коопераційних зв’язків з цими країнами. Може, через спільні слов’янські корені, може, через те, що вони доповнюють одна одну, і є нереалізований потенціал для взаємодії. Може, є спільні ціннісні орієнтири. Ми маємо брати участь у цілому комплексі глобальних інтеграційних, проектів», - наголошує віце-прем’єр Володимир Семиноженко в ексклюзивному інтерв’ю для ZAXID.NET. З цього, власне, і починається розмова.

- Тут питання у ступені інтеграції.

- Будь-яка інтеграція – це жертвування часткою суверенітету. Головне – що ми при цьому набуваємо. Чи комфортнішим стає життя в Україні, чи сильнішає держава, чи керуємося ми виключно національними інтересами, чи будуємо, зрештою, таку країну, якою пишатимемося? Саме цьому мають бути присвячені будь-які рішення у внутрішній та в зовнішній політиці. Звичайно ж, на основі максимального суспільного консенсусу.

- То за яку інтеграцію виступаєте Ви?

- Сьогодні це не може бути якийсь один напрям: на Захід чи на Схід. Давайте йти вперед і зі східними, і з західними сусідами. Україні треба співпрацювати і з ШОС, і з ЄврАзЕС, і з Європейським Союзом, і з НАФТА, і з арабськими країнами – зі всіма. Треба дивитися, що зараз зароджується в області Митного союзу, наскільки це цікаво для країни, наскільки це вигідно і зручно. І головне – не можна забороняти людям дискутувати на всі ці теми. Адже оця агресивність тону кожного разу, коли йдеться про співпрацю з Росією – це заборона на вільне обговорення актуальної теми у демократичному суспільстві. І мене це лякає.

- Але, мабуть, не все, що може дозволити собі коментувати політик, так само може дозволити собі чиновник. Має бути якась межа.

- Як чиновник я ніколи не скажу того, що неприйнятне для мене як для громадянина. Але взагалі посада члена Кабінету міністрів України – політична, крім, зрозуміло, чиновницької відповідальності.

- Реакцію ЗМІ і опозиції на Ваші слова можна назвати Вашим «бойовим хрещенням» на новій посаді. Ви зробили для себе з цього якісь висновки?

- Гуманітарна сфера в Україні – досить складна. Втретє обіймаючи посаду віце-прем’єр-міністра, я це дуже добре знаю і розумію. Але треба рухатися вперед. Сфера моєї відповідальності передбачає всю соціальну інфраструктуру, весь комплекс питань, що безпосередньо стосуються людини. Йдеться про якість і доступність освіти, про якість і доступність медичного обслуговування, давно назрілу реформу пенсійної системи… Це середовище, за умов модернізації якого тільки і можна говорити про економічні перетворення.

- Які пріоритети Ви для себе визначаєте?

- Важко сказати, що пріоритетніше – здоров’я чи освіта. Але за черговістю реформ, мабуть, саме реформи соціальної сфери мають стояти на першому місці. Треба провести пенсійну реформу, розв’язати проблему адресності и справедливості соціальних пільг. Наступними, я думаю, будуть медичні реформи. Цим ми зараз і зайняті. Хочу наголосити на трохи іншому напрямі – науково-технічній та інноваційній політиці, за яку я особисто відповідаю.

- Тобто ми від початку знімаємо з порядку денного проблему підручників з історії, тлумачення подій Другої світової війни, використання російської мови?..

- Ні, звичайно, гігієни думки теж треба дотримуватися. Цей простір зараз дуже засмічений. Суб’єктивні, не вивірені позиції щодо нашої національної ідентичності можуть завдати набагато більше шкоди, ніж будь-яка екологічна ситуація і будь-яка економічна криза. Але ми ні в якому разі не уподібнюємося до наших попередників. Ми хочемо залучити до цієї справи найсучасніших експертів, учених-істориків, вчителів, викладачів. Історія має перестати бути ідеологічним знаряддям, вона повинна максимально відображувати факти. Ми маємо вчити людей мислити самостійно, а не нав’язувати їм щось, деформуючи їхню свідомість. І тут головне – не зробити помилки. А помилок останнім часом було дуже багато.

- Я пам’ятаю одну свою бесіду з земляком, близьким до Партії регіонів. Він теж казав, що нам, донеччанам, треба шукати компроміс із мешканцями Західної України. Тож хай вони визнають, що греко-католики – це зіпсовані православні, а бандерівці – зрадники і бандити, а потім ми будемо якось домовлятися. Тому це теж питання – з чого ви маєте намір виходити у пошуках балансу.

- (сміється) Я думаю, треба цілком спокійно виходити з того, що в деяких областях України Бандеру вважають героєм. Хоча я особисто його як героя сприйняти не можу. Не можна ламати людей через коліно. Ось у Києві «помаранчева» влада не дозволяла ставити пам’ятник Кожедубу. Чим він завинив, окрім того, що був одним з найкращих пілотів світу періоду Другої світової війни? Мабуть, тим, що був тричі Героєм саме Радянського Союзу. Тому зараз основна для нас аксіома – це толерантність.

- Яким буде вплив на всі ці процеси Дмитра Табачника?

- Дмитро Табачник відповідає за освіту на всіх її рівнях. Мої вимоги до Міністерства освіти – це сучасне мислення, високий рівень фаховості, чіткість виконання поставлених завдань і мінімум суб’єктивізму. Ми застали дуже непривабливу картину, коли на догоду комусь відкладали справи з акредитації ВНЗ, невирішені питання накопичувалися роками. У запалі реформаторства перестали турбуватися про навчання шкільним предметам. Боротьба з корупцією при вступі у підсумку призвела до іншої корупції – дивно, що школярі отримували високі бали на незалежному тестуванні, і тільки сорок відсотків з них (в одному з університетів) мали хоч якісь позитивні оцінки на перевірковій контрольній з фізики і математики. Наше першочергове завдання – зробити більш демократичною систему вступних іспитів.

- У законі про ратифікацію Хартії регіональних мов і мов нацменшин у нас прописані зобов’язання щодо тринадцяти мов. А ви дозволили складати тести ледве не половині з них.

- Європейська хартія регіональних мов не виконується в Україні. І одне з поставлених нами завдань – проаналізувати, наскільки повно її можна застосовувати зараз в Україні. А наступний етап – це якість освіти. Ми сприймаємо якість, конкурентність української освіти як найвищу мету.

- Як буде вирішено проблему пільг при вступі? Адже ними зловживають.

- Зловживають. Так, пільги треба залишити, але люди, в яких є знання і талант, не мають відчувати себе скривдженими. Це шкідливо для України, для виконання її стратегічного завдання стати державою-лідером.

- Плюс злидарська зарплата вчителів. І до цього всього ще ідея Віктора Федоровича щодо сімдесяти п’яти відсотків держзамовлення у ВНЗ. Як і коштом чого такі ВНЗ мають виживати?

- Це, звичайно, складне питання. Безумовно, ми маємо ставити мету вдосконалення системи прийому у вищі навчальні заклади. Тому що сьогодні студенти фактично поділені на «білих» і «чорних». І ось тут є багато кроків, які можна зробити. По-перше, якщо комусь не пощастило отримувати освіту на бюджетних умовах, але він вчиться набагато краще, ніж той, хто вступив за держзамовленням, треба передбачити можливість у найкоротші терміни переводити людей з контракту на бюджет. Це стимул добре вчитися. У підсумку ми отримаємо розумних і освічених випускників, які прийдуть будувати нову економіку. Тоді економіка розвиватиметься так, що вистачить грошей і на стовідсоткове держзамовлення. Ці процеси взаємопов’язані. Не треба ставитися до сфери освіти тільки як до сфери державних витрат. Це сфера інвестицій – найбільш вигідних. І з цієї позиції ідея Віктора Федоровича абсолютно правильна і сучасна.

- Будь-яку гуманітарну ініціативу уряду будуть оцінювати з позиції ідеології, і будь-яке відхилення в той чи той бік буде викликати протидію, що, власне, вже і відбувається сьогодні. Як ви маєте намір дотримуватися рівноваги?

- Між заходом і сходом України немає суперечності, якщо правильно ставити цілі і завдання розвитку країни. Якщо ж ставити їх так, як перемогу якої-небудь окремої партійної ідеології, ми породимо лише війну. Ідеологічні кліше, які нав’язував попередній Президент, якраз її і породжували. І тим самим гальмували розвиток країни, відкидали її назад. Хіба населення Східної і Західної України не однаково хочуть бачити Україну сильною, багатою країною? Чи буде хтось заперечувати, якщо ми від практики протиставлення сходу і заходу перейдемо до практики поваги до думки кожного українця?

- Але тут є ще один момент, дуже принциповий для Західної України. Я розумію, що Віктор Андрійович поставив Віктора Федоровича у незавидне становище, і він не міг зробити своєму наступникові більшої підлості…

- Не міг, ні. Віктор Андрійович на «п’ять з плюсом» виконав це завдання. І тепер все це доводиться розв’язувати. По суті, ми зараз оцінюємо не Бандеру – це вже історія. Ми даємо оцінку діям Ющенка – причому суто правову. Мені подобається ініціатива Інституту національної пам’яті звернутися до інститутів національної пам’яті всіх країн з проханням надати архівні матеріали щодо Степана Бандери. Такі листи надійшли і у Москву, і у Варшаву, і в Ізраїль, і в інші країни. Під час нещодавньої зустрічі з Послом Республіки Польща в Україні Яцеком Ключковським я поінформував його про цю ініціативу. Він висловив позицію, яка повністю відповідає нашій: компромісна формула ставлення до постаті Степана Бандери може бути вироблена тільки за умов жорсткого слідування фактам й максимальної деполітизації цього питання.

- До речі, що буде з Інститутом національної пам’яті?

- Це за положенням унікальний дослідницький інститут, потрібна установа, і він має діяти у комплексі з іншими подібними інститутами. Кожна незважена директива породжує все те, з чим зараз доводиться мати справу. Не ми породили всі ті проблеми, про які зараз говоримо. Ми, навпаки, вимушені їх розв’язувати. Але методами правовими, демократичними.

- Тобто, Інститут існуватиме, тільки в якійсь іншій формі?

- Я не знаю, мають бути пропозиції.

- Від кого?

- Від самого Інституту і від наукової спільноти, і від громадських організацій.

- Про Бандеру було сказано багато. З пам’ятником Сталіну може виникнути не менше проблем. Зокрема у стосунках із Польщею, до речі.

- Як громадянин я проти такого пам’ятника, і як віце-прем’єр я теж його встановлення не вітаю. Тому що це також створює напругу, і ми вже її відчуваємо. Але забороняти щось місцевому самоврядуванню, людям, - це не наш стиль. Пам’ятник Бандері теж ставили – хіба хтось забороняв?

- Ви ж розумієте, що Вас так чи так будуть провокувати?

- Звичайно. Це нормальна ситуація. Але якщо виникає такий нездоровий резонанс, це означає, що нема інших аргументів, більш інтелектуальних і конструктивних, а є суцільна деструктивність. Тому я з великим жалем дивлюся на деяких представників опозиції. Що ще вони вміють робити, окрім провокацій? Власне, це і весь їхній арсенал.

- Наскільки Вам комфортно працювати у нинішній урядовій команді?

- Мені комфортно працювати з цією командою, тому що я добре всіх у ній знаю, і знаю рівень, на якому ці люди можуть працювати. І приємно, що цю команду у Кабміні очолює людина, яку ми розуміємо і яка нас розуміє з півслова.

- Хто запропонував Вам цю посаду, і які були мотиви у Вас на неї погодитися?

- Запропонував Віктор Федорович. Чому? Мабуть, тому, що я можу працювати «з коліс» - мені не треба починати вчитися. А ще, можливо, через те, що я останніми роками був задіяний, крім розвитку сучасних наукових, інноваційних проектів, у державне стратегічне проектування. Мабуть, найбільш системні напрацювання в Україні щодо стратегії розвитку держави були зроблені командою відомих українських учених, громадських діячів, - це програма «Україна-2015».

- Це яка вже за рахунком? Скільки у нас в країні «стратегічних програм»?

- Багато програм не буває. Проблема може бути тільки в їхній якості і актуальності. Якщо раніше вважалося, що треба тільки побудувати економіку, а все інше вийде само по собі, то тепер приходить розуміння того, що спочатку треба інвестувати в суспільний розвиток, в простих людей, які будуть цю нову економіку будувати. Саме так ми зараз підходимо до нашої роботи. Зараз ми працюємо над президентською програмою до 2020 року. Стоїть завдання до 2020 року вивести Україну у число країн-лідерів.

Джерело: ZAXID.NET.

Додати повідомлення

Вам необхідно зареєструватися або авторизуватися для того щоб створювати нові повідомлення.

Повернутися до архіву

Архів

Опитування

Мир на сході настане завдяки:

Результати опитувань

Пряма мова

Карта нової україни

Вiдео

Останні обговорення