Сергій Лівенцов:«НОВА ПОЛІТИКА» завжди відкрита до діалогу Володимир Семиноженко: Потрібно жити своїм розумом, будувати країну виходячи із власних інтересівМи не були готові до асоціації в 2013 році і так само не готові до неї сьогодні.
ГоловнаГлавная
Регiональнi організацiї

Пошук

Теги

Пряма мова

Версія для друку 15 лютого 2011

Ігор Ковалевич: «Ми так загралися в політику, що забули про правила нормального життя»

«Ми так  загралися в політику, що забули про правила нормального життя»

Ігор Ковалевич – людина відома, особливо в Київській області. Його знають і як політика, і як бізнесмена та благодійника. А ще його ім’я міцно пов’язане зі спортом, він був президентом футбольного клубу «Борисфен», який вболівальники між собою називали «Український Аякс». На місцевих виборах Ігор Ковалевич очолював виборчий Київський обласний штаб Громадянського руху «Нова Україна», куди входили партії «Нова політика» та Всеукраїнська партія Народної довіри. Головною його метою було не привести більше «своїх» людей до влади, а привести достойних цієї влади людей.


З Ігорем Ковалевичем ми сьогодні говоримо про підсумки місцевих виборів і їхній вплив на подальший розвиток Київщини.

- Ігоре Капітоновичу, прості люди вже не знають, як довести нашим політикам, що країна не може жити виключно інтересами їхніх політичних сил, що мають на меті лише перемогу на виборах, а потім зникають з так званого електорального поля до наступного волевиявлення.

У всякому разі так було впродовж останніх років. Від виборів – до виборів. А між ними - і революції, і перевороти, і розпуски парламенту і навіть українське ноу-хау, третій тур президентських виборів. І до чого все звелося? До протистояння Президента і Прем’єра, до бійок у Верховній Раді, до запеклої боротьби за владні крісла. Подивіться, до чого призвели суто політичні призначення на ключові посади в державі – які в нас були міністри, які керівники областей і районів або ж депутати, що їх «обирали» за закритими списками. А тепер деякі з них або в розшуку, або самі шукачі політичного притулку за кордоном.

За останні п’ять років люди так зневірилися у владі - і виконавчій, і представницькій, що вже навіть не протестують. Адже протести ті ж самі шоу-політики перевели на погодинну оплату. «Незгодні», які стоять або під судами, або під адміністраціями, не завжди знають, проти чого або за що вони розмахують прапорами. Тобто справжню участь народу у політичному житті підмінили дешевими виставами. Днями їхав біля площі Богдана Хмельницького у Києві і побачив велике зібрання людей в якомусь несучасному одязі, поспіхом збиту трибуну, українські прапори...

Чесно кажучи, перша думка була - опозиція зібралась, та мені пояснили, що це зйомки історичного фільму «Біла гвардія». Це ж треба так засмітити нашу свідомість, щоби ми все сприймали через призму політики. Навіть наші так звані зірки співають окремо для тієї чи іншої політсили. І коли я сьогодні приїжджаю в область, розмовляю з людьми про їхні проблеми, обов’язково хтось зауважує, що безглуздо про це говорити, оскільки наступні вибори аж у 2012-му. Мені особисто дуже шкода наших людей і дуже соромно за той політичний бомонд, який нав’язує людям думку, що ролі розподілені раз і назавжди. Вони, самопроголошена еліта, керують, а народ – слухняні кріпаки, які на «обраних» працюють і коли треба виходять на Майдан їх захищати.

- Але народ все ж таки сподівався на позитивний поштовх після місцевих виборів. І Ви стільки доклали зусиль, щоб згуртувати людей,переконати кращих балотуватися. Які уроки Ви винесли з цієї виборчої осені?

Урок перший і головний - партії повинні об’єднувати не політиків, бажаючих стати депутатами, а людей – професійних, талановитих, порядних і небайдужих, які гуртуються не навколо одного якогось «небожителя», а навколо прогресивних і конструктивних ідей. І коли ми починали передвиборчу роботу, то на меті мали саме це. Відверто кажучи, я навіть не підозрював, який у нас колосальний людський потенціал. Це колишні керівники великих підприємств, лікарі, агрономи, інженери, вчителі, яких буквально викинули з повноцінного, активного життя.

- Але «Нова політика», на жаль, не стала лідером на цих виборах. Чому?

По-перше, є громадська інерція. Люди ще не оговталися від президентських виборів, на яких голосували за двох кардинально різних кандидатів. І тому намагалися спроектувати той самий принцип обрання на місцеві вибори – за «Партію регіонів» або іншу велику політичну силу. Між тим, «Нова політика» заявила про себе дуже достойно. По-перше, ми не проводили агресивної передвиборної агітації, побудованої на нездійснених обіцянках, не піарились, не влаштовували провокацій. І в цьому, думаю, її плюси, а мінуси криються в суто об’єктивних причинах. Новий закон про місцеві вибори був прийнятий майже впритул, ми, звісно, не змогли провести системну роботу, розраховану на рік, за два місяці. Але багато що вдалося навіть в такі стислі терміни.

Приміром, коли я почав формувати команду в Київській області, у нас не було жодного партійного осередку. Сьогодні у нас 47 міських і районних організацій. Впевнений, що до кінця року ми створимо більше 500 партосередків. У нас є дуже вагома перевага - партія буде розбудовуватися незалежно від тих чи інших виборів. І, повторюю, об’єднувати вона буде не за критеріями створення культу вождя, а за принципом побудови дієвої і конструктивної партії. Наш лідер – Володимир Семиноженко – людина, якою може пишатися вся країна. Він у 34 роки захистив докторську дисертацію, і, як ви розумієте, за радянських часів вчені ступені не купували. А вже в 35 років Володимир Петрович керував оборонним підприємством союзного значення. Він не помічений в жодному політичному чи корупційному скандалі, його дійсно поважають і як особистість, і як вченого, причому не лише в Україні.

Співпраця з Володимиром Петровичем дійсно є перспективною, бо він розуміється на проблемах економіки, виробництва, чітко знає, що і як робити. А те, що наш лідер не займається саморекламою, тільки додає йому авторитету. З цього приводу кинув би каміння в бік деяких політиків. Як не ввімкнеш телевізор – один і той самий оратор коментує будь-що – і реформу в освіті, і в медицині, і в економіці і навіть свій розсуд на трактує історичні події. Такі собі універсали. Але, мені здається, що в суспільстві дискусії повинні проходити суто на професійній основі: історикам віддайте історію, лікарям – медицину, економістам – економіку.

- А що ж тоді будуть робити політики, де їм свій «великий» розум реалізовувати?

Я глибоко переконаний, що людина повинна себе реалізовувати згідно своїм здібностям і професійному досвіду. Ми вже стільки наламали дров з політичною доцільністю, що розхльобувати будемо не один рік. Сільське господарство зруйнували, промисловість ледь дихає, культуру, освіту, медицину загнали у глухий кут. Спілкуючись з людьми, починаєш розуміти, чому вони такі зневірені, чому їм вже нецікаво слухати представників влади і депутатів. Бо в своїй більшості вони включають заїжджені платівки про світле майбутнє, європейські цінності, демократію, а на конкретні запитання, як правило, відповіді немає. Згадав такий випадок. Відомий український економіст і політик, колишній чиновник високого рангу приїхав у віддалене село поспілкуватися з народом. Щось там не зорганізувалося – людей зібралося мало, здебільшого літні жінки. А він як лектор радянського періоду почав їм розказувати, правда, не про життя на Марсі, а про макроекономіку, навіть формули наводив. Бабусі слухали-слухали, а потім почали йому розказувати про мініекономіку – про те, що не можуть свої земельні паї оформити, що автобус припинив їздити до села , що дороги як до війни, що жоден ліхтар в селі не горить. Видатний економіст багато про що почув вперше, він невпевнено пообіцяв розібратися і швиденько поїхав. Це як в телешоу «Без мандата», коли народні обранці дивуються тому, що не знаходять в сільській хаті джакузі.

- І як з цим боротися? Як від балаканини  перейти до конкретних справ?

Починати працювати. Не плани і концепції розробляти, а крок за кроком відновлювати і будувати. Я завжди обурююсь, коли з бігбордів той чи інший «рятівник» вітчизни вигукує якійсь девізи про здорову націю, побудову процвітаючої держави або сильної армії. А що ти особисто зробив для цього, тим більше, що і при владі був, і народним депутатом обирався і сьогодні в активній політиці? Що заважало? У 2002 році я балотувався у Верховну Раду по округу, куди входили Бориспільський,Переяслав-Хмельницький, Яготинський та Згурівський райони. Тоді, ще у порівняно благополучні часи, побачив, які серйозні проблеми в цьому регіоні – немає робочих місць, у молоді ніяких перспектив на майбутнє, зруйнований аграрний сектор, зачинені заводи.

Пройшло вісім років, а проблеми лишилися ті ж самі. Ми ходили порожніми полями з колишнім агрономом, дуже грамотним спеціалістом, який ледь не плакав, дивлячись на бур’яни замість пшениці. На щастя, ця людина повернулася до активного життя – Віктора Малюгу обрали головою сільради с. Фарбоване. Впевнений, що він буде там на своєму місці, бо дуже добре знає ціну не тільки хлібу, а й слову. Та, повертаючись до вашого запитання, як перейти до конструктивної праці, додам наступне. Треба чітко усвідомити, що будь-який проект повинен мати на меті конкретне завдання – залучення інвестицій з метою створення робочих місць  для місцевого населення. Люди хочуть працювати на своїй землі, на своїх підприємствах, жити в своїх будинках зі своїми родинами. Навіщо шукати якусь ефемерну національну ідею, коли ця ідея на поверхні? Бо ми так загралися в політику, що забули про правила нормального життя. А воно складається з простих речей, основні серед них – робота і  можливість самореалізації. Я донедавна займався своєю улюбленою справою – футболом.

Мої спортсмени – діти з сільських бідних родин, які згодом ставали професійними футболістами, заробляли гроші, відкривали для себе світ. Я згадую Руслана Біденка, якого я відправляв на стажування до Франції. Його проводжала  мати, проста селянська жінка, яка не могла усвідомити, що її син їде в Париж. А потім він грав в «Динамо», «Дніпрі» та за національну збірну України. Реалізував себе і в професійному, і в особистому житті. І таких прикладів у мене багато. Ким би були ці хлопці, якщо ніхто не створив би їм умов? Я і сьогодні не втрачаю надії відновити «Борисфен». І не лише заради участі у великому спорті, а заради  відродження так званого народного спорту і повернення дітей, особливо сільських, на спортивні майданчики.

- Ми вже говорили про те, що політичні партії після виборів свою роботу згортають до наступних. «Нова політика» навпаки продовжує системно працювати. Це зовсім нетипово для українського політикуму.

Впевнений, що часи партій-метеликі  пройшли. Скільки їх там – 100 чи 200? Та скільки б не було, життєздатними можуть бути лише конструктивні політичні сили. По великому рахунку, людей не хвилюють суто гуманітарні проблеми, на кшталт двомовності або майбутнього пам’ятників Леніну чи Бандері. У всякому разі на наших зустрічах особисто мені таких питань не ставили. А ставили, і дуже жорстко, вимоги по створенню робочих місць. Люди хочуть працювати. Робота - це фундамент для нової країни, де буде місце і для розвитку культури, освіти, спорту, медицини. В Київській області в органах виконавчої і представницької вже працюють представники «Нової політики», до яких у партії є певні вимоги. На наших робочих зустрічах, зокрема у Київській області, Володимир Семиноженко ставить конкретні завдання з реалізації інвестиційних проектів, зі створення робочих місць. Вже є позитивні зрушення. Проте не хотілося би займатися саморекламою, бо оцінку нашим діям даватимуть люди, які судять виключно по справах.

Джерело: Прес-служба Громадянського руху "Нова Україна"


Додати повідомлення

Вам необхідно зареєструватися або авторизуватися для того щоб створювати нові повідомлення.

Повернутися до архіву

Архів

Опитування

Мир на сході настане завдяки:

Результати опитувань

Пряма мова

Карта нової україни

Вiдео

Останні обговорення