Сергій Лівенцов:«НОВА ПОЛІТИКА» завжди відкрита до діалогу Ми не були готові до асоціації в 2013 році і так само не готові до неї сьогодні. Володимир Семиноженко: Потрібно жити своїм розумом, будувати країну виходячи із власних інтересів
ГоловнаГлавная
Регiональнi організацiї

Пошук

Теги

Пряма мова

Версія для друку 17 березня 2011

Володимир Семиноженко: Повернути науку в університети

Повернути науку в університети

Освіту прийнято вважати одним з найбільш консервативних соціальних інститутів, адже її головним завданням є передача підростаючому поколінню накопичених у суспільстві знань, цінностей та норм. Однак у цьому сенсі існує принципова різниця між середньою та вищою освітою. Якщо школа передусім виховує свідомого та грамотного громадянина, то вища школа готує фахівця, суб'єкта економічних відносин з високим рівнем кваліфікації. Тому вищі навчальні заклади покликані не лише освічувати студентів, а й спонукати їх до інтелектуальної творчості і наукового пошуку. З цих позицій середня і вища освіта - це два окремих інститути з різним призначенням і соціально-економічною місією.


Сьогодні вимоги до якості вищої освіти як ніколи жорсткі. Завдяки інтенсифікації науково-технічного прогресу світова економіка почала розвиватися швидкісними темпами. Це відкриває чимало нових можливостей, але й породжує нові виклики і вимоги. Передусім - щодо здатності суспільства динамічно примножувати обсяг знань та інформації, конвертувати їх у нові продукти, послуги та види діяльності. Як відомо, до 70% зростання ВВП держав-лідерів дають саме інновації та новітні технології.

Так званий період напіврозпаду компетенції - швидкість, з якою отримані студентом знання перестають відповідати актуальному рівню науково- технологічної насиченості економічних процесів - нині становить менше 5 років. Тобто на момент отримання диплома 50% знань випускника вже є застарілими і потребують оновлення.

В Україні ситуація обтяжена тим, що номенклатура спеціальностей у ВНЗ абсолютно не відповідає реальним потребам економіки. За останнє десятиріччя співвідношення між фахівцями природничо-технічного і гуманітарного профілю змінилося з 80:20 на 20:80. У підсумку до 70% усіх фахівців з вищою освітою не можуть працевлаштуватися за спеціальністю. Водночас пустують тисячі вакансій, для заповнення яких вітчизняні ВНЗ нікого не готують. Структурні зміни в економіці у високотехнологічному напрямку, яких нам не уникнути, цей дисбаланс на ринку праці лише поглиблять.

Вища освіта розвивається "по спіралі": високий рівень викладачів обумовлює високу якість підготовки студентів, і ця закономірність відтворюється у нових і нових поколіннях. Зниження ж кваліфікації викладачів ВНЗ примушує спіраль розкручуватися у зворотному напрямку, систематично, виток за витком погіршуючи рівень педагогів, школярів, студентів.

Найбільш дієвим способом розв'язання цієї проблеми був і залишається розвиток науково-дослідницької діяльності вишів. Адже для того, щоб випускник оволодів сучасним рівнем умінь і навичок, потрібно, щоб педагог сам перебував на передньому краї своєї галузі знання, був не лише викладачем, а й ученим-дослідником.

У сучасній Україні функціонує в кілька разів більше вишів, ніж було в УРСР, однак якість за їхньої роботи викликає чимало запитань.

Наочний приклад - індекс цитованості вчених, що працюють у системі освіти. В найкращого серед українських ВНЗ -Київського національного університету ім. Т. Шевченка - так званий індекс Хірша (h-індекс) дорівнює 45. Для порівняння, в МДУ ім. Ломоносова - 145, Білоруського державного університету - 66.

Жоден наш університет не увійшов до Міжнародного рейтингу 500 кращих університетів світу за індексом дослідницької діяльності (research performance іndex, RPІ), Академічного рейтингу університетів світу, списку 500 кращих університетів за версією британської газети The Tіmes (THE-QS). Українські ВНЗ є лише в рейтингу за кількістю веб-публікацій та мережевої активності, і лише починаючи з 1283-го місця.

У системі вищої освіти наразі працюють близько 50% усіх кандидатів і докторів наук України, але з них лише 12 осіб входять до першої сотні рейтингу цитованості наукових робіт. ВНЗ здатні виконувати не більше 3% замовлень реальної економіки на здійснення наукових досліджень. Тобто науки у вишах сьогодні практично не залишилось.

Ми маємо чітко усвідомити той факт, що освіта і наука є останніми серйозними конкурентними перевагами України у глобальній економіці. І ці переваги вже тануть просто на очах. З 2008 року у рейтингу ВЕФ (Давос) українська вища освіта "змістилася" з 43-ї на 46-ту сходинку. За показником якості математичної та природничої освіти падіння становить 10 пунктів, за показником співпраці університетів і виробництв - 23 пункти.

На цьому тлі невпинно зростають кількісні показники, наприклад, охопленість населення освітніми послугами. У 2010 році середня тривалість навчання в Україні становила 11,3 року (у світі - в середньому 7,4 року), очікувана тривалість навчання - 14,6 року (12,3 відповідно).

Отже, в Україні склалась досить специфічна ситуація: попит з боку суспільства на отримання вищої освіти постійно зростає, попит з боку економіки очевидно теж посилюється, проте він погано артикульований, а якість навчальних послуг, що пропонується вищою школою, не відповідає цій суспільно-економічній динаміці.

Тому завдання підвищення якості освіти ВНЗ сьогодні має вийти на перший план державної соціальної, економічної, освітньої і навіть безпекової політики України. Ми маємо повернути науку в університети. Це завдання стратегічного масштабу, адже воно закладає фундамент для економіки, заснованої на високій компетенції та знаннях.

Деякі кроки в цьому напрямку вже зроблені. 19 вересня 2007 року уряд України прийняв постанову "Про затвердження Державної цільової науково- технічної та соціальної програми "Наука в університетах" на 2008-2012 роки". Програмою передбачено створення науково-навчальних центрів при дослідницьких університетах, заплановано оновити матеріально-технічну базу університетів. При всій очевидній необхідності цієї програми ані масштаб її завдань, ані закладені обсяги фінансування не відповідають поставленій меті. Не дивно, що "Наука в університетах" стала ще однією державною програмою, що виконується упівсили, "для галочки" - не для результату. Протягом 2009-2010 років науково-навчальними центрами замість запланованих 50 науково-технічних проектів за пріоритетними напрямками розвитку науки і техніки виконувалось лише 7. Рівень реального фінансування проектів становив близько 6% від запланованого.

Ще одним важливим кроком могла б стати постанова Кабінету Міністрів України від 17 лютого 2010 року "Про затвердження Положення про дослідницький університет". Сьогодні статус дослідницього отримали 14 українських ВНЗ, шість із яких очолюють національний рейтинг за індексом цитування (Хірша). Але реальних стимулів для активізації наукової діяльності університетів, у тому числі для поліпшення міжнародних позицій української університетської науки, в Положенні бракує. Тим часом питання організації діяльності дослідницьких університетів є зовсім не рядовим з огляду на те, що у перспективі на них може бути покладена частина повноважень ВАК, ліквідованої Указом Президента України від 9 грудня 2010 року. Чи готові університети забезпечувати належну якість дисертаційних робіт, що проходять захист у наукових радах, хоча б на нинішньому, досить скромному, рівні?

Які перспективи сьогодні має реформа вищої освіти? На розгляді у парламенті наразі перебувають два проекти закону "Про вищу освіту" в новій редакції, в яких фактично пропонуються дві принципово різні моделі вищої освіти. Жоден з цих законопроектів не можна розглядати як довершену версію освітньої реформи, але вже тепер потрібно визначитися в головному - у напрямку розвитку вищої освіти принаймні на найближчі 10 років. Чи буде зроблено вибір на користь сучасної моделі, чи реформа піде в еклектичному напрямку, через нагромадження елементів болонської і радянської освітніх систем, що у підсумку нівелює переваги обох? На жаль, більшість реформ вищої школи, що здійснювались в Україні, створюють стійке враження імітаційних, начебто "іграшкових", реформ. Але не маємо права забувати, що на кону у цій "грі" - майбутнє держави.

Я глибоко переконаний у тому, що Україна має зробити вибір на користь побудови нової системи підготовки кадрів з вищою освітою, орієнтованої на стимулювання інноваційного розвитку економіки, насичення її фахівцями необхідної спеціалізації і кваліфікації. З цією метою потрібно зробити "нульовий варіант", почати розробку закону "Про вищу освіту" із самого початку. І це має бути закон, який у підсумку поверне науку в університети, перетворить ВНЗ на важливі структурні елементи інноваційної економіки.

Передусім, слід скоординувати прогнозну діяльність органів державної влади щодо аналізу тенденцій розвитку національної економіки і ринку праці у перспективі на 10 років. У новому законі бажано передбачити формування системи профорієнтації та профвідбору, адекватної вимогам ринкової економіки, прописати основи загальнодоступного навчання протягом життя замість існуючої системи післядипломної освіти.

Потрібно змістовно посилити Державну цільову науково-технічну та соціальну програму "Наука в університетах" в частині широкого стимулювання співпраці ВНЗ, закладів НАНУ і промислового комплексу. Свого часу викладачами в українських університетах і політехнічних інститутах працювали такі видатні вчені, як Сергій Корольов, Євген Патон, нобелівський лауреат Лев Ландау та інші, і така практика давала разючі результати.

Раціональним кроком сьогодні може бути організація спільних лабораторій на базі ВНЗ та інститутів НАНУ, а також, як запропонував президент НАНУ Б. Патон, створення Академічного університету, який може стати сучасною формою підготовки магістрів за найбільше затребуваними в умовах нового технологічного укладу напрямками. Цю ідею підтримав Прем'єр-міністр М. Азаров, уже є відповідне доручення. Важливим елементом розвитку співпраці ВНЗ і академічних установ могли б бути гранти для фінансування спільних наукових досліджень, якими було б передбачено паритетне (50% на 50%) або переважне (60% на 40%) фінансування науки в університетах, оновлення матеріально-технічної бази ВНЗ.

Парадокс у тому, що головні завдання з реформування системи освіти неможливо розв'язати лише силами одного профільного міністерства. Якість освіти сьогодні є проблемою загальнонаціонального масштабу, і помилки, допущені в ході освітніх реформ, будуть дорого коштувати державі. Реформа освіти має проектуватися на високому колегіальному рівні, а підтримати її має суспільство загалом. Виходом може бути створення "національної редакційної групи" у складі авторитетних представників освіти, науково- технічної сфери, сучасного бізнесу, яка зможе підготувати концепцію нового закону.

Глава держави заявив, що Україні важливо бачити свої університети у топ-500 кращих світових ВНЗ. Але щоб досягти цієї мети, ми маємо перш за все повернути науку в університети. Університети мають знову стати центрами інтелектуального тяжіння для суспільства, постачальником кращих ідей і кращих кадрів для економіки.

Джерело: http://www.ukurier.gov.ua/

Додати повідомлення

Вам необхідно зареєструватися або авторизуватися для того щоб створювати нові повідомлення.

Повернутися до архіву

Архів

Опитування

Мир на сході настане завдяки:

Результати опитувань

Пряма мова

Карта нової україни

Вiдео

Останні обговорення

Форум