Сергій Лівенцов:«НОВА ПОЛІТИКА» завжди відкрита до діалогу Володимир Семиноженко: Потрібно жити своїм розумом, будувати країну виходячи із власних інтересівМи не були готові до асоціації в 2013 році і так само не готові до неї сьогодні.
ГоловнаГлавная
Регiональнi організацiї

Пошук

Теги

Новини

Версія для друку 25 липня 2011

Україна — Росія: виклики нового часу

Україна — Росія: виклики нового часу

Від приходу до влади в Україні політичної команди Президента В. Януковича і українське, і російське суспільства, і широка світова громадськість чекали поліпшення українсько-російських відносин, які були сильно зіпсовані в останні роки. Здавалося, досить буде простої зміни влади і усунення з українсько-російського діалогу непотрібних ідеологічних подразників, привнесених попередником чинного Президента, щоб між Україною і Росією зникли штучні бар’єри і в міждержавних відносинах все стало б на свої місця.


Квітень і травень минулого року дали привід вважати, що так і буде. Угоди, досягнуті пезидентами двох країн у цей період, включали в себе інтенсивний розвиток співпраці з найширшого спектра економічних напрямів — літакобудування, суднобудування, авіакосмічної промисловості, супутникового зв’язку та інших технологічно навантажених галузей. Однак, на превеликий жаль, ці домовленості досі не знайшли конкретних обрисів, не оформлені правовим способом і, відповідно, не почали реалізовуватися.

Застрягли на стратегічних суперечностях

Після безлічі зустрічей і на вищому, і на міжвідомчому рівнях, як офіційних, так і «без краваток», українсько-російські відносини досі фактично перебувають у первісній, «низькій» точці. Виявляється, в них збереглося більше суперечностей і конфліктних аспектів, ніж намірів реалізовувати спільні інтереси.

Відповідальність колишньої української влади за руйнівну політику щодо українсько-російського партнерства, чиї наслідки, очевидно, досі не вдається загладити, не можна заперечувати і замовчувати. Проте чи тільки в цьому корениться причина пробуксовки стратегічного партнерства України та Росії? Якщо ми готові говорити собі правду, то відповідь буде негативною.

Українсько-російське стратегічне співробітництво проголошено Великим договором від 1997 року, і з тих пір ця формула відносин залишається недоторканною в діалозі двох країн навіть у періоди «похолодання». Тим часом за 14 років, що минули з моменту підписання Договору про дружбу, співпрацю і партнерство між Україною і Російською Федерацією, нашим країнам так і не вдалося позначити точки перетину стратегічних інтересів, об’єднати зусилля в досягненні обопільно важливих цілей. Ми застрягли на стратегічних суперечностях. Особливо чітко мені довелося це усвідомити як співголові Українсько-російського форуму — громадської двосторонньої ініціативи, що активно реалізовувалася під час найбільш явної кризи відносин 2008—2009 років.

Порядок денний російсько-українського партнерства у розрізі десятиліть вражає вузькістю і вихолощеністю проблемного охоплення. Про що сперечалися і домовлялися Україна і Росія в ці роки? Євроатлантичне співробітництво і європейська інтеграція України, що викликало незмінний скепсис і неприйняття з боку Росії; розбіжність у трактуванні певних історичних подій і тенденцій, яка вкрай дратувала політиків в обох країнах; сумнозвісні газові скандали... Невже цим і має обмежуватися взаємодія двох країн, об’єднаних багатовіковою спільною великою історією і братніми узами народів? Складається враження, що Україна і Росія потрапили в якусь пастку відносин, з якої не можуть вибратися, щоб рухатися далі.

Разом написати історію ХХІ століття

Саме усвідомлена необхідність рухатися далі, до іншого майбутнього, а також прагнення спільними зусиллями зробити це майбутнє кращим можуть і повинні стати основою для нового порядку денного українсько-російських відносин. Спільний підручник історії, запропонований до написання урядами України та Росії ще в 2002 році, чесно кажучи, втратив актуальність уже тоді. Сьогодні набагато важливіше разом написати історію ХХІ століття. А вона твориться саме зараз, в момент переходу світової економічної системи на новий, шостий технологічний уклад, у момент чергової науково-технічної революції, яка змінить світ.

Саме в цій площині, я впевнений, лежать спільні стратегічні інтереси наших країн, таїться прихований потужний потенціал двостороннього співробітництва.

Не секрет, що наші держави не належать до технологічних лідерів глобальної економіки. Роль України і Росії зводиться, на жаль, до забезпечення технологічного прогресу інших країн власними сировинними ресурсами. Водночас за міццю науково-технічного потенціалу наші країни цілком можуть і повинні претендувати на входження в пул технологічних лідерів.

Україна і Росія, як в’язні власного технологічного відставання, й поводяться відповідно до класичної «дилеми в’язня». Замість того, щоб об’єднати зусилля в науковому та інноваційному процесах і виграти в глобальній конкуренції, наші країни бачать одина в одній потенційних конкурентів і грають на пониження обопільних потенціалів. Як наслідок — ми разом програємо.

Хоч як парадоксально, нашим ученим сьогодні легше прийти до реалізації спільних проектів в обхід своїх урядів, ніж завдяки урядовим ініціативам. Наочний приклад — участь Інституту фізики напівпровідників НАН України та Наукового центру волоконної оптики РАН у складі інтернаціональної дослідницької групи з розробки нових лазерів у межах 7-ї рамкової програми Євросоюзу. Один російський колега навіть пожартував із цього приводу, що проект нагадує анекдот: «Німець, англієць, фін, росіянин і українець вирішили зробити лазер...»

Однак це скоріше сумно, ніж смішно. Сьогодні офіційне науково-технічне співробітництво України і Росії, по суті, зводиться до єдиної діючої міжурядової програми з розвитку нанотехнологій. Безумовно, це найважливіший напрям співпраці в нинішніх умовах. Але чи повинні ми цим обмежуватися?

Партнерами України в науково-технічній сфері є які завгодно далекі країни — Естонія, Фінляндія, Південна Корея, Норвегія, Китай. Росія займає від сили десяту частину всього обсягу міжнародного науково-технічного співробітництва України. На моє глибоке переконання, на сьогоднішній момент Україна і Росія не реалізували потенціал співпраці і на 10 відсотків.

І це при тому, що наші країни неодноразово заявляли про безальтернативність інноваційного сценарію економічного і соціального розвитку. Це вибір, продиктований необхідністю витримувати жорстку конкуренцію на світових ринках і забезпечувати якомога повнішу реалізацію національних потенціалів. Ніхто не стане сперечатися, що потенціал Росії — це не нафта і газ, а потенціал України — не металургія і вугілля, а зовсім інші ресурси. А саме — інтелект, знання, наука і технології.

Відповідати вимогам часу

Проте темпи інноваційних реформ — і тут наші країни знову єдині — абсолютно не відповідають ні духу, ні вимогам часу.

Показовою є динаміка рейтингів глобальної конкурентоспроможності за версією Всесвітнього економічного форуму в Давосі (з відомими поправками на кон’юнктурні «шуми» подібних рейтингів). У 2001 році Росія і Україна стартували в рейтингу з 63-ї і 69-ї позицій відповідно серед 75 країн. У 2010 році Росія помітно поліпшила свій рейтинг, ставши 63-ю серед 133 країн світу. Україна впала до 89-го місця.

Якщо проаналізувати складові конкурентоспроможності, то привертають увагу слабкі позиції України і Росії в таких сферах, як трансфер технологій і готовність до освоєння новітніх технологій. Традиційно сильними сторонами наших економік залишаються якість вищої та початкової освіти, якість дослідних інститутів, здатність до інновацій. Однак ці переваги здебільшого залишаються нереалізованим депозитом. Для України останнім часом це обертається згортанням потенціалу і зниженням рейтингових позицій.

Основна складність з інноваційними реформами полягала в тому, що на стратегічному рівні інноваційна модель була визнана базовою і безальтернативною. Однак інноваційна тактика так і не сформувалася. До цих пір не з’ясованими залишаються такі важливі аспекти моделювання інноваційного розвитку, як:

— Хто стане основною рушійною силою інновацій — великі підприємства чи малий і середній бізнес?

— У яких пропорціях потрібно поєднувати прямі і непрямі заходи державної підтримки інновацій?

— Який ринок буде визначати розвиток інноваційного процесу — внутрішній або зовнішній?

У рішенні цих питань Україна і Росія можуть бути вкрай корисні одна одній, а об’єднання зусиль у подоланні найбільш критичних відставань може дати синергетичний ефект. Разом ми зможемо набагато більше, ніж кожне окремо.

Протоколом Шостого спільного засідання Підкомісії з питань науково-технічного співробітництва Комітету з питань економічного співробітництва Російсько-української міждержавної комісії визначені такі сфери подальшої спільної кооперації: енергетика, інформаційно-комунікаційні технології та електроніка.

Ці напрями чітко перегукуються з пріоритетами розвитку науки і техніки, позначеними на вищому законодавчому рівні в наших країнах.

Співробітництво і спільні досягнення невідворотнім

Очевидна спільність пріоритетів і цілей буквально штовхає наші країни до посилення співробітництва у сфері науки і технологій, у сфері перспективних галузей майбутньої світової економічної структури.

Низка зустрічей, що відбулися останнім часом в рамках Підкомісії з питань науково-технічного співробітництва, дають змогу на це сподіватися. Зокрема було прийнято рішення про спільне використання науково-технічної інфраструктури двох країн, досягнуто домовленості про створення віртуальної лабораторії для досліджень у галузі нанотехнологій. Також було вирішено відібрати два проекти, де вже найближчим часом можна отримати технологічні рішення, готові до комерціалізації в рамках повного інноваційного циклу. Найближчим часом буде узгоджено проект угоди про створення Українсько-російської міжуніверситетської мережі трансферу технологій на базі Національної мережі трансферу технологій України та Російської мережі трансферу технологій.

Безумовно, це лише малі кроки в напрямку більш глибокої і продуктивної співпраці в науково-технічній та інноваційній сферах. Однак можна припустити, що саме вони відкриють можливість перезавантажити весь комплекс українсько-російських відносин на основі проблематики майбутнього, а не минулого. Через 10 років ми будемо вражені, як багато нам вдалося зробити разом завдяки політиці малих кроків.

Девізом Російської Федерації з подачі Президента Д. Медведєва є «Модернізація!». Президент В. Янукович проголосив мету входження України в число економічно розвинених країн до 2020 року. Без інновацій і науки цих цілей нам не досягти — ні спільно, ні окремо.

Україна і Росія втратили надто багато часу і можливостей у розвитку взаємовигідного співробітництва. Ми повинні повернути втрачене. Це наш спільний обов’язок перед великою спадщиною радянської науки. Упевнений, що, об’єднавши свої наукові й інноваційні потенціали, Україна і Росія зможуть досягти значних результатів, які ще сьогодні можуть здатися неможливими.

Джерело: http://www.ukurier.gov.ua/uk/articles/ukrayina-rosiya-vikliki-novogo-chasu/

Коментарi(2):

tokatak

2011-07-25 17:55:01
Замість того, щоб об’єднати зусилля в науковому та інноваційному процесах і виграти в глобальній конкуренції, наші країни бачать одина в одній потенційних конкурентів і грають на пониження обопільних потенціалів. Як наслідок — ми разом програємо.
ну у нас как-бы страны изначально не позиционируются, как высокотехнологические...
Мафик

2011-07-25 18:01:38
многа текста)

Додати повідомлення

Вам необхідно зареєструватися або авторизуватися для того щоб створювати нові повідомлення.

Повернутися до архіву

Архів

Опитування

Мир на сході настане завдяки:

Результати опитувань

Пряма мова

Карта нової україни

Вiдео

Останні обговорення

Форум